Топити в дощі власну сутність і тіло,
ховати в краплинах скорботу і жаль…
Я хочу продати сьогодні печаль,
нехай пропадає вона, як хотіла,
щоб зникнула Я з цього лона землі…
Але не бувати такому ніколи!
Дедалі чеснішою буду в собі,
не дамся так швидко позбутися волі…
Сьогодні востаннє я плачу вві сні,
і разом сміюся, хоч це й не доречно…
Але покажіть мені, де на землі,
буває все правильно, строго і чесно?
Усі мовчите… І я помовчу…
Нехай не хвилина цій тиші, а роки,
та я все ще сутність дарую дощу,
бо в ньому живуть мої стомлені кроки...