Я бачила тебе у снах,
А з'ясувалось то примара.
Наздоганяє тихий страх —
За мрії мої дивні кара:
Я мріяла про хмарне небо,
І що птахи летять на південь,
Що слово «Смерть» — це моє кредо…
І що у нас лишився тиждень…
Але і дня вже не лишилось!
І час сказати: «Прощавай»
Усе брудне сльозами змилось…
Години разом забувай…
Тобі не складно їх забути.
Я!? — постраждаю ще життя…
Ні, не відчую й краплі люті,
Бо ж ти для мене забуття…
Хай все брутально, трохи смішно,
Для натовпу незрозуміло.
Для них страждання — це потішно…
Та я подам усе уміло!
Я знаю що… і як, я знаю…
Я не відкриюсь більш нікому!
Під кригу почуття сховаю,
Не розкажу про свою втому.
І моє кредо — слово Смерть…
Смерть почуттям і смерть надії.
Розбите моє серце вщент,
На друзки розлетілись мрії…

Пишу тобі листа, мій любий,
До тебе хочу я звернутись.
У серці шрам зявився грубий,
Його ніяк вже не позбутись.
Тебе я хочу попросити:
Ти будь щасливим і коханим!
Без тебе зможу далі жити.
Позбудусь дивної омани.
Але якщо не відпускаєш,
Жорстоко більше не знущайся.
Про мене все давно ти знаєш —
Якщо не любиш, то й не грайся.
Якщо ж при погляді в мій бік
У серці щось ти відчуваєш,
То не души у собі крик —
Ти розкажи про все, що маєш.
Тебе я вислухать готова
І зрозуміти, як завжди.
Але якщо це знову змова,
То прощення більше не жди…
Тобі багато вибачала
Твоїх помилок і образ.
Образ в душі я не тримала,
Я відпускала їх нараз.
А ти мене не відпускаєш…
Скажи навіщо я тобі?!
На відстані мене тримаєш.
Дай спокій ти мені й собі!
Невже ти ще не розумієш,
Що я страждаю як в аду.
Для мене дивно якось дієш.
З туману вихід не знайду.
Поговори зі мною, милий,
І подаруй мені свободу.
Мій янгол любий, білокрилий,
Не нарікай на мою вроду…
Даруй останній поцілунок
І відпусти мене навіки.
Я знаю де мій прорахунок.
для свого серця знайду ліки.
Але якщо одного разу
Збагнеш, що треба щось змінити —
Я не ношу в душі образу,
Я зможу серце знов відкрити.

Не грай зі мною, мій коханий,
Бо я ж не люлька, я людина
В моєму серці ти останній
І ця любов моя єдина.
Я щиро вірю в свої мрії,
Бо всі вони такі квіткові…
Закохана я в твої вії
І в твої очі волошкові.
В них бачила любов і ласку,
Бажання зверхності і влади…
Створила я для себе казку
І в ній я знищила всі вади.
Та ти не став моїм єдиним,
Належав лиш собі,… чи іншій?
Життя здається таким плинним,
Коли не поруч ти, мій наймиліший!

Безкрилий янгол помирає…
Йому б заплакать — сліз немає.
Йому б кохати — вже не в силах.
Йому б літати — справа в крилах.
Віддав він крила за кохання,
Прийняв із гордістю страждання.
Та жертву цю не зрозуміли.
Іскру у ньому загасили.
І він тихенько помирає…
Зате він про кохання знає!
Про те, що справжнє, що існує!
І не про що він не жалкує.
Лише болить йому тому,
Що люди в світі у цьому
Уже забули як кохати,
Коханню душу віддавати.
Хотів він повернуть любов
У світ невдячності і змов,
Та світ її вже не прийняв,
А янгола він геть прогнав.
І той безмовно помирає…
В моїй душі він догорає…
Останні слова, що сказав:
«Ти любиш, я це точно знав!»