На вазі його не зважиш,
Не потримаєш в долоні,
Просто слово, просто скажеш,
А воно вдаряє в скроні,
Душу, тіло наповняє,
Тисне груди, рве окови –
Отаку то силу має
Думка в звуках – просто слово.
Може до висот піднести,
Може кинути додолу,
Звабити, втягнути, звести,
Оживити душу кволу.
Має дію дуже різну:
Може рану загоїти,
Може, наче зброя грізна,
Зранити і навіть вбити.
З ним не можна жартувати,
Вилетить – не зловиш, пане,
Буде в просторі гуляти,
Поки дією не стане.

Скажи мені
Скажи мені, як там, у небі, жити?
Що бачиш, відчуваєш вдалині?
Як жаль, що вже нічого не змінити.
Ти в небесах, а я ще на землі.
Якби ти знав, що так життя скінчиться,
Якби хоч в снах побачив це коли,
Напевно, не прийшлося б нам свариться,
Жили би мирно, мов лелеки ми.

Приспів:
А я одна світанки зустрічаю,
Одна у свята і у будні я.
Чого чекаю, і сама не знаю,
Мов мить минає день за днем життя.

Але хіба нам сонце не всміхалось?
Не дарували зорі нам жагу?
У пам’яті лише гірке зосталось:
Я наче змерзла квітка на снігу.
Напевно, я не так з тобою жила.
А може, ти був – доля не моя?
Що я могла, могла, а не зробила?!
Що я зробила, не зробить могла?!