давай сховаємо цю ніч собі під вени
втечемо від усіх далеко за моря
і там ми будемо ходити вище неба
блукаючи під ліхтарями що горять

давай сховаємо цю ніч собі між пальці
де сріблястий місяць співатиме про нас
вже дощ буде падати на цвіт акації
що стомлено кружлятиме повільний вальс

давай сховаємо цю ніч собі у пам'ять
як знак що з'єднював минулого любов
я буду вірити що забере хтось камінь
із мого серця бо ніч ця приходить знов

Роман Штігер.

Грався вітер із твоїм волоссям,
і шуміла вода у річках.
Ти стояла самотня і боса,
свіжі квіти тримала в руках.

І шукала, можливо, кохання,
цю краплину — солодкий нектар.
Але знала, що прийде востаннє
ця зима в білосніжних тонах.

Теплі руки твої, мов чарівність,
що вкривали довкола усе.
Ти була моя зраджена вірність,
яку вітер мені принесе.

І так швидко минали хвилини
до закінчення твоїх надій.
А зима ця так різко змінила
всі бажання і цей суховій.

Роман Штігер.

а я скучаю за тобою
за теплою зимою
коли пристрасті гарячі
огортали нас незрячих
ми бачили усе прекрасне
не боялись разом впасти
а я скучаю за тобою
коли купались із росою
ти вдихала це чудове
я видихав вже кольорове
ми дихали разом
усе в нас було вже разом…
вже спільні мрії – так багато
цих мрій було і це багаття
тихо згасло — вже без дров…
але ятрить ще в венах кров!
вона жива вона ще вірить
що кохання змиє діри
ті на серці що лишили
коли кричали коли любили…
а я скучаю за тобою
прийди до мене у долоні
я буду полоненим у полоні
прийди прошу хоч на секунду!
запали дрова дай порятунку
воно ж не погасне правда?
чи це реальність, чи провалля?
яке буде у нас вже спільне
не задихайся дихай вільно!
а я скучаю за тобою
і буду йти в перед до бою
як останній вже солдат
без командира ніби кат
піду до тебе по долоні
дивись грій їх бо охолонуть…
а я скучаю за тобою…

Роман Штігер.