Ти тихий мій вечір, мій місяць на небі.
З тобою мій любий, пройду я пустелі.
Бо більше в нікому, такеє терпіння,
І ласка така ,і нічне шепотіння.
Для тебе коханий застелю постелі,
щоб добренько спалось тобі у оселі.
Для тебе усе. Може зіроньку з неба?
Для тебе що хочеш, мені ніц не треба.
Тобі промурчу колискову я наніч.
І твої лиш губи кусатиму зрання.
Для тебе все моє безмежне кохання.
Бо ти моє щастя і моя журба.
У серці вже більше спокою нема.

Коли уперше я побачив,
тебе чарівну незрівнянність
то було дивне почуття
неначе тільки ти і я
у всьому світі ми одні
а інших просто не існує.
Така красива дівчина вона
у моє серце враз зайшла
так тихо, що і не почув
коли влюбився в посмішку твою
і твоє бачення життя,
мене ще більше захопило.
І знову доля нас звела
на дні які для мене незабутні,
ми розмовляли сміючись
і я щасливим був від того,
що біля мене ти така — скромненька ніжна незрівнянність.
Коли змінилась хімія мозків
по вуха самі я влетів,
ти моє серце розірвала,
як злий собака бультирєр
і в душу вгризлася намертво.
Тепер я хочу просто вмерти,
тебе забути назавжди
бо ти коза стара –
вже стільки років і сама
ніхто не жениться на тобі,
бере щоб тільки погуляти.
Коли складав оці слова
для мене стала ти така –
безмозга дівка із базару,
яка не тямить геть ніщо
гидка бридота незрівнянність!!!

Ти життя моє, ніжний сум
Пронеси його скрізь юрбу і глум
Бережи його, як дитя своє,
Як небес блакить, що в очах несеш.

Коли зірка з неба впаде на поріг
Покладу її, я до твоїх ніг
Бережи її-сяйво золоте
Бережи її-в ній життя моє.

Не питай у вітру, доля де твоя
Не проси у літа пісні солов'я,
Якщо скаже вітер ти йому не вір
Що згубив я сили на чужій землі.

Знаю ти заплачеш та не в тім біда,
І у сумі ночі будеш не своя,
Знай, що тільки віра долю збереже
Збережи її, збережи мене!

І у тому сяйві, що тобі приніс,
Прошепчу я листям біленьких беріз,
Доки дні минають, крутиться Земля,
Будеш жити ти, буду жити й я!

Господи, щодня тебе прошу:
Змилуйся, дай час перепочити,
Біль нестерпний, що в собі ношу,
Поможи скоріше пережити.

Підхопила хвиля, понесла.
Борсаюсь, не можу подолати,
Бо крута, висока, сильна, зла.
Вже несила з нею в бій вступати.

Відпусти мені гріхи, прости,
Не карай до часу, милий Боже.
Та дозволь мені себе спасти,
Бо ніхто мене спасти не зможе.

Ти світ відкрив для мене знову,
зціляєш душу своїм словом,
і кожен день чекаю знову почути лагідне ало.
І робиться на серці зимно, коли не чую я його.
Думки рояться без упину: коли? чому? якщо?
Тобі завдячую, мій милий,
За тебе Бога я молю,
Щоб дав тобі ту силу,
що вмить окрилює людей,

( Читати далі )